Давньогерманські мови – письмові свідчення

Група I

Готська мова (готи, остготи, вестготи)

Завдяки збереженим документам таким, як Кодекс Аргентеус (Codex Argenteus) (бібліотека університету Упсала) ми маємо письмові свідчення про готську мову. Існує також список слів кримської готської мови, складений дипломатом Бусбек (Busbecq) в шістнадцятому сторіччі.

 

Бургундська мова (Бургундці)

Документована. Не тільки антропоніми (власні імена). Про бургундців згадується в «Природній історії» (4.99) Плінія. Передбачуване місце походження: датський острів Борнхольм. Бургундські слова можна знайти на Чарнейській брошці, знайденій в Бургундії в 1857 р., а також в «Lex Burgundionum».

 

Вандальська мова (вандали)

Документована. Не тільки антропоніми. Про вандалів згадується в «Німеччині» (43.6) Тацита. Передбачуване місце походження: Вендсіссель, що знаходиться в найпівнічнішій частині сучасної Данії. Одне з джерел «Sprache der Wandalen» Вреде (1886р).

 

Лангобардська мова (лангобарди)

Документована. Не тільки антропоніми. Історик Паулюс Діаконус писав, що лангобарди походять зі Скандинавії. По всій видимості, в його матеріалах-джерелах вказувалося, що лангобарди спочатку були вихідцями з острова Скандинавія (Scadan, Scadanan). В італійській мові залишилося близько 400 лангобардських слів (див. наприклад, у П. Скардильї: «Про походження лангобардизмів в італійській мові» («All’origine dei langobardismi in italiano»), Тюбінген, 1977, стор. 335 – 354).

Існує лише одне велике джерело, що доводить існування лангобардської мови (Вільгельм Брукнер «Мова лангобардів» (Die Sprache der Langobarden), Страсбург, 1895, нове видання: Берлін, 1969). Велику кількість слів лангобардського походження можна знайти серед юридичних термінів. Після Брукнера з’явилися нові документальні відкриття (Бек, стор. 195). Документально було виявлено близько 2000 антропонімів. Список слів можна знайти у Йоргена Ярнута в книзі: «Прозографічне і соціально-історичне вивчення держави лангобардів в Італії» (Prosopographische und sozialgeschichtliche Studien zum Langobardenreich in Italien) (568 – 774), Бонн 1972.

Слова в італійській мові імовірно лангобардського походження: panca (лава) і guardare (дивитися на кого-л.) – можливо походять від німецького слова wartan. Порівняйте із сучасними німецькими словами: betreuen, warten. В італійській мові (включаючи діалекти) було знайдено всього 400 слів, запозичених з лангобардської мови (Крісті, стор. 229–230). Найсильніше лангобардська мова вплинула на північний регіон Італії – Фріулі. Багато італійських прізвищ походять від лангобардських особистих імен: Катемарі, Катальдо, Греппі, Пранді і Дзіллі.

Була виявлена необхідність розділяти джерела на дві групи: 1 група в період між 568 р. і 774 р., а друга група в період між 775 р. і 962 р. Важливо розмежовувати лангобардські і франкські першоджерела.

 

Про походження лангобардів

У даному розділі представлений більш детальний погляд античних авторів на походження назви «Скандинавія» (нині застосовується для позначення таких країн, як Данія, Швеція, Норвегія, Фінляндія та Ісландія). Велика частина проведеного аналізу представлена професором Й. Свеннунгом в його відомій книзі «Scadinavia und Scandia – Lateinisch-Nordische Namenstudien» (Упсала, 1963).

Сучасна форма «Scandinavia» (Skandinavien) є насправді неправильним читанням рукопису «Природна історія» (Historia Naturalis) Плінія Старшого. Правильно було б читати «Scadinavia».

Римський географ Мела в своєму рукописі «Chorographia» (43 р. до н.е.) вживав спотворену форму «Codanovia», яка в свою чергу походила від слова «Codanum», що з’явилася раніше в тексті. В середні віки люди в Європі думали, що північні країни представляли собою острова в океані. Тоді вживалася форма слова, запропонована Плінієм. Фредегар використовував варіант «Scathanavia», а в праці «Походження народу лангобардів» (Origio Gentis Langobardorum) ми знаходимо форму «Scadan». У пізнішому Середньовіччі Скандинавія асоціювалася зі Сканією (Scania) (швед. Skane), яка з 1658 р. є найпівнічнішою провінцією. До цього часу протягом 600 років ця провінція належала Данії, будучи найсхіднішою частиною королівства.

Необхідно зауважити, що назва «Скандинавія» (Scandinavia) відсутня в грецьких текстах.

Лінгвісти реконструювали протогерманську форму, яка стала виглядати так: *Skathin-aujo або *Skadin-aujo, відповідаючи класичній формі «Scadinavia» у римлян. Остання частина слова означає «острів» або «земля, оточена водою». У сучасних мовах воно прийняло форму «ö» (в шведській мові), «ey» (в давньоанглійській), «ey» в ісландській і нарешті «Aue» (в німецькій).

Немає єдиної думки серед вчених щодо першої частини слова (Scadin-). Спільним для германських мов словом є назва риби: «shad» (в англійській) і «skadd» (в норвезькій). Існує думка про таке трактування частини «Scadin-»: «skada» (у шведській) і давньонорвезькій «skadi», що означало «небезпека». У свою чергу небезпека ця пов’язана з підводними піщаними наносами в море недалеко від маленького містечка Сканор в Ськане (Skane). Особливу небезпеку вони представляли для кораблів, що часто слугувало причиною корабельних аварій.

Повернемося до Плінія. Він використовував не тільки форму «Scadinavia», але також і форму слова «Scandiae» для позначення островів в океані. Пізніше у другому столітті до нашої ери Птолемей посилався на чотири острови Skandiai в океані, з яких найбільшим був Skandia, розташований далі всього на схід. Неважко уявити, що Птолемей мав на увазі датські острова і Скане, які є найбільшими островами, розташованими на схід і північ від Данських островів.

У своїй книзі «Гетика» (Getica) Йордан в 551 р. до н.е. вживав форму з вульгарної латини «Scandza». Ідентичність слів «Scadinavia» і «Scandia» повинні безумовно вказувати на назви найбільших островів (тих, що на південь від Скандинавського півострова). Можна легко припустити, що стародавні мандрівники бачили тільки Сканію, а не сам півострів, який знаходився далі на північ. Вживання різних назв має означати, що античні вчені користувалися різними джерелами. Коли Йордан згадував племена або народи, що живуть на Скандинавському півострові, він часто називав їх по-різному.

Як і Данські острова, так і Сканію можна сміливо назвати небезпечними. Невеликий піщаний берег завжди становить небезпеку для морських мандрівників. Тут варто зауважити, що найвідоміший і небезпечний піщаний нанос – це «Falsterbo rev», який знаходиться поблизу містечка Сканор (про нього йшлося вище) і Фальстербо. Піщаний нанос у Фальстербо розташований поруч з маленьким островом в південно-західній частині Сканії. Він поступово зсувається, змінюючи умови. На утворення наносу впливає морська течія, що робить його непередбачуваним. На початку християнської ери цей регіон був ще більш небезпечним. Весь острів був практично видимий, так як рівень моря в той час був вище на 0,9-1,8 м, ніж зараз. Через переміщення пісків в даний час висота рівня зараз становить близько 1,8 м.

Справжня назва Скандинавії – Scandinavia найімовірніше стала результатом плутанини слів Scandia і Scadinavia. Назва міста Сканор ймовірно походить від слів: *skathn- і -or («піщаний берег»). Закінчення -or поширене в назвах ділянок цього регіону. Приміром, назва міста Хельсингор (Ельсінор, що зустрічається в назві замку Ельсінор в «Гамлеті» у Шекспіра, що на острові Зееланд у самої прилеглої точки Балтійського моря, Сунде (Оресунд).

Найбільший інтерес виникає до лангобардського слова «scadan», і ми знаходимо підтвердження гіпотези, що має відношення до «небезпеки», «шкоди» в самому рукописі «Origo Gentis Langobardorum»: «Scadan, quod interpretatur ‘excidia’» – де останнє слово означає «крах, руйнування».

Важливо відзначити, що існує ряд скандинавських топонімів (назв місць), які вказують на шкоду, небезпека, ризик: Скаделанд (Skadeland), Скадхольмен (Skadholmen), Скадгрунд (Skadgrund). На Шетландських островах є містечко Скадафлекк (Skadaflekk), що позначає ділянку, яка потупляється водою під час припливу.

 

Лангобарди – Назва народу

Етимологія та походження назви народу лангобарди до кінця ще не визначені. Вперше про цей народ згадується Страбоном в «Гай Веллей Патеркул» (Velleius Paterculus).

Перша частина назви «лангобарди» походить від готського слова «langs» і німецького «lang» (протогерманського *langa-) = довгий. Паулюс Діаконус посилається на те, що всі чоловіки лангобарди носили довгі бороди. Тому однією з етимологій є назва – «довгі бороди».

Етимологами також були проведені дослідження, щоб встановити відношення другого слова (bard) до назви бойової сокири. Різьблення по каменю пізньої епохи бронзового століття, знайдене в Сканії та західній Швеції, зображує кількох чоловіків, озброєних сокирами (1000-500 р. до н.е.). Бойова сокира була поширеною зброєю вікінгів. Тому асоціація сокири та Скандинавії має 2000-річну давність. Пам’ятник Хуннестад в Сканії зображує людину, озброєну бойовою сокирою в одній руці. Існує багато різновидів сокир вікінгів, і всі вони підтверджені археологічно. Це були асиметричні сокири. Ручка у такої сокири має довжину 63,5 см. Деякі з цих сокир називалися «skaggyxa» («сокира-борода» або barda). Найважливішою частиною такої сокири була «борідка» (лезо), і зброярі приділяли багато часу створенню широких лез. Тому бойові сокири були такими ж широкими як теслярські сокири. У верхній частині міг бути гак. Таким чином «сокира-борода» дозволяла «чіпляти» ворога крюком при можливості. Дворучні сокири були ширше, а ручка могла досягати довжини 127 см.

Коли іноземні правителі наймали вікінгів в якості охоронців, вони часто були озброєні бойовими сокирами, тому це символізувало непримиренність і безкомпромісність в бою північних людей.

 

Група II

Бастарнська мова (Bastarnian) (бастарнці, «нечисті, змішані»)

Про бастарнців згадує Пліній у своїй «Природній Історії» 4.100 і Тацит в «Німеччині» 46.1. Плем’я переселилося колись у Карпати, гірську гряду, яка іноді в класичній літературі називається Alpes Bastarnicae.

 

Скірська мова (Sciric) (скіри, «чисті»)

Скіри переселилися до Чорного Моря в 230 р. до н.е. Це плем’я згадується Плінієм в «Природній Історії» 97. Ймовірний зв’язок з написом в Ольбії в Україні.

 

Герульська мова (Eruls, Heruls, Eruli)

Документована. Тільки антропоніми. Герульці згадуються Йорданом в «Гетиці» 23. Для знайомства з герульськими власними іменами можна прочитати статтю доктора Норберта Вагнера (Norbert Wagner) в журналі «Beitrage zur Namenforschung», Хайдельберг: видавництво університету, стор. 379 – 384 (2000).

 

Гепідська мова (Gepidic) («той, що спізнився»)

Документована. Тільки антропоніми і деякі інші слова.

 

Ругійська мова (Rugians)

Документована. Тільки антропоніми і написи на надгробних плитах в Італії.

 

Група III (Південна Скандинавія і Північна Німеччина)

Цімбрійська мова (Cimbric)

Передбачуване місце походження цього народу – область Хіммерланд (Himmerland) в Ютландії. Документована. Тільки власні імена.

 

Ютська мова (Jutic)

Документована. Тільки антропоніми (?). Для докладнішого знайомства з ютськими власними іменами дивіться джерело: Herrscherchronologien der Antiken Welt: Namen, Daten, Dynastien, Штутгарт: Й.Б. Метцлер (J.B. Metzler), 2004, бл. 400 сторінок. Передбачуване місце походження: Ютландія. Юти оселилися в Кенті, на острові Уайт і Південному Гемпширі. Згадувана тут книга містить відомості про імена правителів бургундців, гепідів, ругійців, вандалів, вестготів, лангобардів (включаючи герцогів Беневента), остготів, ютів і англів.

 

Англосаксонська мова (Anglic)

Документована. Тільки антропоніми (?). Дивіться книгу Біда «Ecclesiastical History of the English People», глава 1.5 і Тацита «Німеччина» 40.1. Передбачуване місце походження англів: східний Шлезвіг.

 

Група IV (Південноскандинавський півострів і Гутланд)

  • Гутнічна (Gutnic) (Gutar, Gutlanders)
  • Гетська (Gautic) (гети – Götar, Gauts)
  • Geatic (Geates)

 

Примітка (Група IV)

Швеція досі зберігає на своїй території пам’ять про плем’я Гаутам (в класичній грецькій – gautoi, у Птолемея – goutai). Зміни аблаута німецького сильного дієслова *geutan ‘чистий’, *geut, *gaut, *gut включає форму, яка фонологічно ідентична формі Gaut-. Форма *au збереглася тільки в назві місць. Ледве можна заперечувати зв’язок між Гетами в Готланді, Вастерготланде, Остерготланде і стародавніми готами, хоча і пояснити цей зв’язок складно.

Необхідно зауважити, що в даний час продовжується широке дослідження власних імен у східних давньогерманських мовах.

 
 
0 ответы

Ответить

Want to join the discussion?
Feel free to contribute!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *