Методологія навчання іноземній мові

“Будь-який запропонований метод ефективний настільки, наскільки можлива його реалізація”.

1. Граматико-перекладний метод (1890-1930 рр.): За допомогою цього методу учні, які вивчали мови на рубежі століть, часто займалися нудними перекладами з класичної грецької або латинської мов. Такий метод складався переважно з рясного використання словників, пояснення граматичних правил рідною мовою, деяких типових речень і вправ на відпрацювання нових конструкцій. Практично відсутня можливість набути справжніх навичок іноземної мови.

2. Когнітивний підхід (1940-1950 рр.): Цей підхід вперше визначив чотири принципи мовного вміння: аудіювання, усне мовлення, читання та письмо. В центрі уваги ставилася усна комунікативна компетенція. Важливим став потік слухової інформації, активно стала використовуватися усна іноземна мова. Відбувається переоцінка знань про мову.

3. Аудіо-лінгвальний метод (1950-1960 рр.): З розвитком та популяризацією магнітофонних стрічок з’явився новий підхід, який супроводжувався першими записами. Завдяки їм учень (часто в навушниках в лінгафонній лабораторії) міг чути, а потім відтворювати носія мови, поки крутяться бабіни магнітофона. Уроки зазвичай починалися з простого діалогу, який можна було легко запам’ятати і повторити. За діалогом слідували конструкції з підстановкою і вправами, в яких закріплювалися попередні граматичні конструкції, акцент робився на швидку відповідь учня. Повторення, заміна, трансформації та переклад стали звичними явищами. Цей метод отримав розвиток завдяки погляду на процес вивчення іноземної мови біхевіориста Б. Ф. Скіннера, який був прихильником прийомів вивчення на основі вироблюваних звичок. На жаль, учні не були здатні реалізувати такі діалоги в дійсних життєвих ситуаціях.

4. Прямий метод (1970-ті рр.): Цей метод ставив на чільне навчання іноземної мови дискусію. Уникати пошук відповідності в рідній мові. Вивчення граматики стало індуктивним по природі без явного пояснення учням правил. Взаємодія вчителя з учнем стала ширше, звичайними стали спроби учнів здогадатися про контекст або зміст, заповнення пропусків у вправах, а також виконання вправ на пошук помилок. Важливим стали правильність мови та усного вираження своїх думок мовою.

5. Природний/комунікативний підхід (1960-2000 рр.): спочатку розроблений Трейсі Террел і Стівеном Крашеном, цей підхід мав на увазі набуття необхідних комунікативних навичок у три етапи: (a) сприйняття на слух, (б) усне мовлення з перших кроків вивчення мови, і (в) мовна діяльність, за допомогою стимуляції “природного” набуття мови (подібно до того, як дитина вчить свою рідну мову). Прикладом став звичайний життєвий навик, коли дитина в «період мовчання» спочатку вчиться розуміти мову, а потім починає говорити, так як остання дія відбувається природно, в належній послідовності. Придушення емоційного фільтра має величезне значення. У класі тепер використовується тільки іноземна мова, що сприяє тому, що учні з перших днів «повністю занурюються» в неї. Важливим стає сприйняття інформації на слух. Помилки в мові не оголошуються привселюдно. Настає ера глянцевих підручників, наповнених маленькими культурними розповідями, глосаріями, списками слів, і глянцевими фотографіями. Обдуманий і усвідомлений підхід до вивчення граматики вважається малозначущим у процесі вивчення мови. Розподіл учнів по парах в невеликих групах для вивчення нових конструкцій стає основним завданням. Робота по візуалізації, коли найчастіше застосовуються файли з картинками, презентації, мовні ігри, діалоги, дискусії, відпочинок та розваги з набуттям мовних навичок, емпіричні висловлювання, та наочні посібники допомагають у ситуаціях, в яких вирішуються певні завдання. Все це повинно бути оперативно виконано в класі. Тепер класна кімната стала орієнтована більше на учня, а вчитель дозволяє учням частіше висловлюватися іноземною мовою. Формальне дотримання граматичних моделей зводиться до мінімуму.

6. Метод фізичного реагування / МФР (1960-2000 рр.): Цей підхід, також відомий як МФР, був розроблений Джеймсом Ашером. У цьому методі рух мови і тіла синхронні, що досягається за допомогою відповідей дією і використанням імперативних команд. МФР може бути використаний спільно з деякими іншими методами, в яких задіяні психоневрокінетичні техніки, коли вчитель дає ряд команд учням, а вони відповідають «дією»: “Встаньте”, “Підійдіть до дверей”, “Сідайте” і т.д. Замість зубріння значення надається кінетичному руху руками. Учні починають говорити не відразу, а тоді, коли відчувають, що самі можуть віддавати такі команди своїм товаришам. МФР дуже ефективний у навчанні темпоральним твердженням, особистим займенникам, а також іншим складним граматичним структурам.

7. Метод мовчання (1960-2000 рр.): Доктор Калеб Гатеньо, родом з Олександрії, в Єгипті, вперше застосував цей підхід на своїх заняттях. Метод полягає в тому, що вчитель мовчить, а учні за його сигналом починають безперервно говорити іноземною мовою. Ця школа думки і практики використовує принцип відтворення перш за все сенсу. На екран виводиться звукова таблиця з колірним кодуванням, так звана фідель, де вказані блоки голосних і приголосних. Указкою показуються звуки у вигляді послідовності фонем іноземної мови, які учні безперервно відтворюють. У цьому методі застосовуються яскраві кольорові рахункові палички Кюізенера, які використовуються також в математиці в якості підручного матеріалу з метою вивчення просторового розташування, прийменників, кольорів, родів і кількості предметів, і створення численних штучних декорацій за допомогою їх фізичного розміщення. Лінії або порожні місця на дошці означають склади без букв, що вдало впливає на підсвідому і збиральну пам’ять учнів. Учні заохочуються у виправленні помилок у своїй вимові, на які вказує інструктор за допомогою жестів руками. Уникається моделювання правильної вимови в учнів. Найсильнішою стороною даного методу є те, що учні самі активно починають висловлюватися іноземною мовою, в той час як учитель «грає другорядну роль». Цей метод дуже ефективний при дискусіях в малих групах. У загальному і цілому, на початковому етапі навчання мало уваги приділяється використанню структурно оформлених підручників або написанню складів. Метод мовчання полегшує учням освоєння іноземної мови на перших порах.

8. Сугестопедія (1960-2000 рр.): Цей вкрай езотеричний, авангардний метод підсвідомо сублімінальний за структурою. В його основі лежать новаторські дослідження в 1967 році болгарського лікаря і гіпнотизера, професора психології Георгія Лозанова і його метод по супер-навчанню. Заняття маленькі й інтенсивні з низьким рівнем напруги уваги. Матеріал представлений особливо мелодійним і художнім образом. Задіявши праву «творчу півкулю» нашого головного мозку, ми можемо використовувати набагато більшу частину інтелектуального потенціалу, таким чином, збільшуючи довгострокову пам’ять. Цей інноваційний підхід до педагогіки іноземної мови максимально використовує цілісний природний талант учнів. Класична або камерна музика, яка грає на фоні, часто супроводжувана м’яким світлом, подушки на підлозі для релаксації, що підкреслюють активну і пасивну медитацію, різні сеанси: йога, дихальні вправи, що призводять в «альфа-стан», пісні для запам’ятовування, терапевтичні сеанси і катарсис потоку свідомості іноземною мовою практично без опори на рідну мову. Мало уваги приділяється граматиці. В цей метод поряд з пігмалією Роберта Розенталя, застосовуваною їм у навчальному класі, застосовуються також такі види невербальної комунікації як: кінесика, парамова, екологічна проксеміка й окулесика. З цим методом болгарського психолога тісно пов’язані радянський метод гіпнопедії (навчання під час сну), який був розроблений такими вченими, як М. Свядощ в Ленінграді, Л. Близниченко в Києві, софрології (системи тренування пам’яті), метод Томатіса, метод аутогенного терапії Шульц-Люте, сугестологія і метод навчання музиці Сузукі. Цей метод розділився на дві течії: метод сугестивно-акселеративного вивчення та навчання Дональд Шустера (або скор. від англ. SALT) і метод оволодіння мовою Лінна Доріт допомогою творчого навчання (або ACT). Як і інші «сучасні» підходи, мова сприймається в глобальному масштабі (порціями або блоками), в той час як увага до тонкої настройки або деталей настає пізніше.

9. Групове вивчення мови / ГВМ: (1960-2000 рр.): Цей творчий, динамічний, не приписуючий підхід до вивчення мови вперше був розроблений Чарльзом Керраном. Мета методу: полегшити учням поступове набуття незалежності і впевненості в іноземній мові. Він також відомий як консультаційний метод навчання. Підхід Керрана відрізняється від методичної педагогіки, будучи, швидше, справжньою філософією вивчення, в якій присутні глибокі, навіть квазі-богословські роздуми про людство!

Цей метод закликає до цілісного навчання, особистісного росту і саморозвитку. Вивчення мови не розглядається обов’язково як індивідуальне досягнення, але як колективний досвід, те, що повинно розподілятися в суспільстві (групі) на більш пізніх стадіях у процесі оволодіння другою мовою. Основною вихідною умовою даного методу можна вважати складові акронім SARD: S означає безпеку (security) (допомога учневі у придбанні впевненості в собі), A означає увагу (attention) або агресію (aggression) (перше вказує на участь учня, останнє – на рівень незадоволення), R означає здатність запам’ятовування (retention) і роздуми (reflection) (все що зберігається, засвоюється і ретельно обмірковується), і D означає дискримінацію (discrimination) (учень здатний розрізняти матеріали, бачити взаємозв’язок понять). Учням – «учасникам», таким чином, дозволяється запам’ятовувати абстрактну граматику як поверхово, так і напівсвідомо.

10. “Метод повного занурення“: Ця загальна техніка у викладанні / вивченні іноземних мов сприяє “зануренню” студента безпосередньо в мовне середовище з самого першого дня (години, заняття). Існує два основних типи повного занурення (і відповідні підходи): (a) ефективний і (б) неефективний. Ефективне середовище повного занурення починається з першої години, коли вчитель говорить іноземною мовою повільно, ясно, використовуючи зрозумілі (впізнавані) слова, як мінімум, докладаючи всі свої знання іноземної мови та професійного вміння. Ці близькі і часто відразу ж пізнавані слова можуть злегка відрізнятися у вимові і на пиьсмі від слів у рідній мові. Жестикуляція руками, відповідне моделювання, різні наочні посібники (картинки і фотографії), а також іноді МФР можуть посилити ефективність підходу. Неефективне повне занурення виникає, коли вчитель починає заняття, кажучи швидко в темпі носія мови, немов учні перш перебували в культурі, що вивчається. По суті, учень розглядається з позиції людини, що живе в країні, де іноземна мова переважає над рідною. Таким чином, цільова мова «оминає» студентів з самого першого дня (заняття) навчання: створюється дистанція між учителем і учнем через нерозуміння, втрачається увага учнів, когнітивне сприйняття того, про що йдеться на занятті. Будь-який з типів занурення часто перетинається з іншими вищезгаданими методами оволодіння іноземною мовою.

 
 
0 ответы

Ответить

Want to join the discussion?
Feel free to contribute!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *