Професійний перекладач – це обличчя держави

У світі є дві найважливіші професії:
Президенти, які домовляються про мир,
і Перекладачі, які допомагають їм
зрозуміти один одного.

Цей вислів народився у Секретаріаті Організації Об’єднаних Націй, де працюють найкращі перекладачі з усіх країн світу.

За радянських часів працював неписаний закон: у школах та інститутах потрібно було вивчати мову “потенційного ворога” – саме тому з повоєнних років майже всі ми поверхово вивчали англійську мову (решта школярів та студентів вивчали німецьку, французьку, іспанську). На жаль, сьогодні ситуацію у галузі спеціалізованого перекладу можна охарактеризувати майже як “катастрофічну”.

Переділ Світу пройшов у новому напрямку. Розпались два колись найбільш ворожі табори. Потенційний агресор перетворився в економічного партнера. Впали залізні завіси імперських кордонів і українці опинились віч-на-віч із 180 країнами світу та з 6 мільярдами їх мешканців, які розмовляють двома тисячами різних мов. Одразу стала відчутною нестача професійних перекладачів, які були б фахівцями у вузьких галузях (не вистачає перекладачів-юристів, перекладачів-фінансистів, медичних перекладачів, перекладачів, які обізнані з бухгалтерським обліком, які знають специфічну термінологію, що пов’язана з Чорнобилем, та ін.). Хибно заведена на початку дев’яностих років мода на вивчення англійської мови вийшла за всі розумні межі – внаслідок цього катастрофічно не вистачає перекладачів з інших іноземних мов.

Першими відчули удар державні структури, звідки почався відтік кадрів у комерційні компанії та представництва зарубіжних компаній. Але перехід перекладачів на більш високі посадові оклади у комерційних структурах не завжди означає підвищення професійного рівня. Зараз у Києві продаються карти міста з величезною кількістю помилок усіма “закордонними мовами”. Низька якість таких перекладів — це недолік тієї комерційної фірми, яка “зекономила” на перекладачах-фахівцях. Проте ж, інколи до Києва приїжджають люди з перекладами, що були зроблені у деяких закордонних консульствах України. Коли мені доводиться дивитись на ці папери, то просто хочеться заплющити очі (нагадаю, що консульство перекладає аж ніяк не вірші, а офіційні документи і завіряє правильність перекладу державною печаткою).

Соромно за офіційні листи наших державних установ, що надсилаються в усі країни світу на “фірмових” бланках цих установ. Що можна сказати про переклад багатьох таких листів? Як правило, ті іноземці, що отримують їх за кордоном, у кращому випадку посміхаються і потім ще довго згадують перекладацькі “перли”. У гіршому випадку вони просто нічого не зможуть зрозуміти.

Дуже часто ці “перли” з’являються внаслідок того, що на роботу був прийнятий перекладач із “свіжим” дипломом про закінчення якогось лынгвыстичного уныверситету чи факультету іноземних мов якогось університету (за останні роки з’явилося багато різних лінгвістичних вузів та факультетів). Це, безумовно, буде правильним кадровим рішенням з боку керівника – чому ж тоді довіряти, як не диплому? Я зовсім не хочу образити всіх випускників цих вузів, але… У вузах завжди чудово готують перекладачів, які неперевершено спілкуються на рівні загально-побутової лексики (“Привіт, Джоне! Чи підеш ти сьогодні до театру? – Ні, Мері, я піду завтра в кіно!”). Простий приклад: такий перекладач відразу після закінчення вузу починає працювати у податковій інспекції і в свій першій робочий день перекладає на якусь іноземну мову “Інструкцію про порядок обчислення ПДВ з власників технічного обладнання серії АБ–VIX”. У вузі йому, звичайно, не читали лекцій ані про ПДВ, ані про технічне обладнання згаданої серії. Тому спочатку буде важко цьому перекладачеві, а потім – всім, хто буде намагатися читати його переклад.

Зрозуміло, що “з роками з’являється досвід”. На жаль, таких досвідчених фахівців у нас зовсім небагато, і на їх навчання не завжди є час. Це стає причиною подальшого погіршення загальної якості перекладацької роботи у вузькоспеціальних сферах. Слід зауважити, що в цьому напрямку відбуваються позитивні зрушення. Високий рівень знання іноземної мови забезпечується в Києво-Могилянської академії, де готують фахівців з гуманітарних дисциплін, а в Національному технічному університеті України “Київський політехнічний інститут” функціонує факультет лінгвістики, на якому навчаються фахівці-мовознавці за спеціалізацією “технічний переклад”.

Ще один суттєвий недолік всіх керівників установ та організацій: майже ніхто з них не знає, що існує суттєва різниця між усним та письмовим перекладом. Досить поширеною є думка, що, якщо якась особа має “диплом перекладача”, то вона здатна вільно спілкуватися і перекладати під час прийому іноземної делегації, а у вільний від спілкування час робити високопрофесійні письмові переклади. На жаль, це не завжди так. Найчастіше перекладач є фахівцем у чомусь одному: він або гарно “розмовляє”, або гарно “пише”. Різниця між усними та письмовими перекладами є точнісінько такою ж, як у звичайному житті: одна людина може писати чудові промови, але не в змозі їх красиво виголошувати, а інша людина є неперевершеним оратором, здатним зачитувати тексти, написані іншою людиною. На роботу, як правило, беруть людину, яка чудово розмовляє з іноземцями про погоду, але не може зробити на папері правильний і точний переклад офіційного прогнозу погоди на завтра.

Слід згадати і про такий нюанс: будь-яка мова має діалекти, що поширені в окремих регіонах країни чи в різних країнах світу. Про це знають перекладачі (принаймні, повинні знати), але про це інколи навіть не здогадуються керівники організацій, автори різних документів – тобто, замовники перекладів. Якщо цього не буде знати керівник поважної української державної установи і якщо перекладач з якихось причин не приверне до цього увагу керівника то, цілком ймовірно, що англієць отримає запрошення відвідати Київ американською мовою, а американцю доведеться читати своє запрошення класичною англійською мовою. Обидва адресати звичайно зрозуміють зміст листа, але це може бути розцінене як елемент неповаги (чи неуважності) з боку автора листа. Ще гірший варіант – вони можуть отримати запрошення на неймовірному англо-американському суржику і відчути ті ж самі почуття, що виникають у кожного поважного читача при зустрічі з українсько-російським суржиком.

Маючи 20-річний досвід перекладацької роботи, я згадую, що у колишньому СРСР існував “Загальносоюзний центр перекладів”, який регулював, а якщо точніше, намагався регулювати цю непросту сферу діяльності. Дещо дійсно вдавалося робити – цей ЗЦП розробляв єдині правила виконання письмових перекладів, державні стандарти, встановлював процедуру створення нової термінології, регулярно видавав “Методичні рекомендації” і т.п. матеріали, якими користувалися і яких дотримувались всі професійні та позаштатні перекладачі на всій території країни. І все це, до речі, робилося за державний кошт. Зрозуміло, що ця структура була недосконалою, не досить оперативною, забюрократизованою і т.д., але, все ж таки, наявність єдиних правил гри – це завжди краще, ніж відсутність будь-яких правил.

Сьогодні нічого хоча б трішки схожого на такі правила в Україні немає. Необхідні установи (Держстандарт, Міністерство у справах науки та технологій, Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків, Міністерство закордонних справ, Український інститут науково-технічної інформації, Українська комісія з питань правничої термінології, Інститут мовознавства і т.д.) вже давно існують, але перед ними завдання впорядкування перекладацької діяльності не стоїть.

Якщо увагу цих поважних установ буде зосереджено на розробці правил виконання перекладів нормативно-правових документів та науково-технічної літератури, то це буде значною допомогою професійним перекладачам. Дуже потрібним є також запровадження системи “еталонних перекладів”. Необхідно більш-менш оперативно робити переклади всіх законодавчих та нормативних актів Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Адміністрації Президента України не тільки на російську та англійські мови. Такі еталонні переклади могли б друкуватися, наприклад, у додатку до “Урядового кур’єра” чи в інших спеціалізованих виданнях.

Встановлення єдиної системи “еталонних найменувань” державних органів різними іноземними мовами стане наслідком такого кроку. Маються на увазі назви державних міністерств, відомств, установ та їх структурних підрозділів.

Що робити тій організації, яка не може собі дозволити утримання відділу перекладів? Зрозуміло, що посада перекладача може виходити за рамки бюджету невеличкої комерційної фірми, а міжнародні контакти приватного підприємця або “човника” можуть бути настільки епізодичними, що послуги перекладача “з ранку до ночі” їм зовсім не потрібні. Вихід, як відомо, є завжди.

У Києві та у великих містах України вже існує досить багато бюро перекладів, які обслуговують окремих громадян, чисельні фірми та державні структури. Деякі з таких бюро перекладів вже давно мають все, що потрібно для високоякісного виконання перекладів – професійних перекладачів з багатьох мов світу, сучасні комп’ютери та цілодобовий доступ до Інтернет. Сьогодні їм не вистачає “дрібниці”, тобто, уваги з боку держави. Наголошую: не матеріальної допомоги, а саме уваги. Це було б на користь, у першу чергу, нашим поважним замовникам перекладів.

Держава, котра турбується про чистоту власної мови, має встановити єдині норми перекладів для загальноукраїнської мережі центрів перекладів.

Нам потрібні професійні перекладачі. Всі ми Президенти, всім нам треба домовлятись і не тільки про справи. Взаємопорозуміння – запорука миру, чи не так?

Олександр Булатов, перекладач

 
 
0 ответы

Ответить

Want to join the discussion?
Feel free to contribute!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *