Переклад може бути захоплюючим

Я адаптував назву цієї статті під одну зі своїх найулюбленіших дитячих книг «Граматика може бути захоплюючою» – Манро Ліфа, який є більш відомим як автор «Історії Фердинанда». Він також написав подібні допоміжні книги для дітей на такі теми, як здоров’я, безпека та поведінка, але, на відміну від граматики, у цих темах я знайшов багато кумедного. Я прийшов до висновку, що моя позиція протягом усього життя полягала лише у тому, щоб розважатися і не працювати.

Здається, що робота йде усе легше з року в рік, особливо за наявності кращих комп’ютерів  та Інтернету, який став загальнодоступним.

Здебільшого я відчував цікавість до усього, а також я отримував реальну утіху та задоволення від рішення безвихідних питань будь-якого роду. Будучи, так чи інакше, пов’язаним з мовами, завдяки перекладу я зміг отримати справжню насолоду, навіть радість на кожному кроці, і в той самий час я заробляв достатньо грошей, щоб жити з середнім комфортом та утримувати власну сім’ю. Я прийшов до висновку, що таке ставлення дійсно є ключем до успіху у перекладі. Дайте мені можливість пояснити, чому.

Я народився у батьків, які мали протилежні погляди на мови: мій батько був викладачем фізики та математики. Багато разів він казав нам, що найважчим етапом в отриманні докторського ступеню для нього стала здача екзамену з німецької мови, на вивчення якої він витратив цілий рік. З іншого боку, моя матір зростала у Південній Юті та Північній Арізоні, маючи багато друзів, які були індіанцями Навахо, і це відкрило у ній інтерес до мов, які вона вивчала, наскільки могла – особливо для того, щоб заводити друзів, які розмовляють іспанською, а також вона не соромилася відвідувати уроки французької, латини та грецької, як тільки з’являлася така  можливість.

У такій обстановці я, звичайно ж, активно розвивався у двох науках (особливо у математиці) та у мовах, і поки я ріс, я завжди намагався досягти успіху в усьому, в дійсності не знаючи, як цього досягти і що робити у такому сполученні, якби я міг керувати всім цим.

Мій перший спогад про те, як я став цікавитися мовами, повертає мене до п’ятирічного віку. В ті дні, підчас Другої Світової війни, у мого батька була секретна робота у Військово-Морському флоті, яку він не повинен був обговорювати вдома. Одного разу він почувався зле, і тому відпросився додому з роботи. Я скористався цією рідкісною можливістю провести час із ним удвох та заповз до нього в ліжко. В якийсь момент він, як зазвичай, почав розповідати мені про те, що знає про мови, але не так багато. Він пригадав, що на іспанську слово «книга» перекладається як “libro”, що пов’язане з нашим англійським словом “library” («бібліотека»). Це вразило мене, ніби удар блискавки. Побачивши мій інтерес, тато знайшов старий підручник з німецької та словник, і показав їх мені. Я був зачарований дивними готичними літерами.

Через декілька років я згадав няню, котра якось випадково взяла мамин підручник з французької мови. Няня пригадала якесь слово англійською, а я наївно запитав, які частини французького слова відповідають кожному з цих двох англійських слів. Я був здивований, дізнавшись, що таким чином мови не працюють.

Іноді я мав змогу відвідувати уроки іспанської разом зі своєю мамою, де я дізнався про наголоси над літерами. Також були дні, коли моя мати вивчала грецьку у вільний час. Коли вона не користувалася своєю книгою, я із задоволенням її переглядав. Багато що мені було незрозуміло, але, принаймні, по цьому підручнику я вивчив алфавіт. У мене була невелика колекція марок, і таким чином я дізнався набагато більше про систему письма та про мови, які вживають в інших країнах, включаючи той дивовижний факт, що в угорській  мові в одному слові буває більше одного наголосу, навіть в одній і тій самій літері! Мені знадобилося багато років, щоб зрозуміти, як це працює, але це питання завжди перебувало у моїй підсвідомості, допоки цікавість не привела мене до інших напрямків, таких, як астрономія, музика, палеонтологія, історія, географія тощо, на короткі періоди в різний час.

У середній школі у мене був перший урок з іноземної мови – іспанської, яку я просто обожнював, особливо ці перегорнуті до гори ногами розділові знаки. Другим уроком, який запам’ятався, була англійська. Вчитель говорив з британським акцентом, незважаючи на те, що сам він був американцем, який навчався в Оксфорді. Від нього я дізнався про красоту англійської мови та неймовірно складну граматику. З’ясування структури речення («діаграма») для мене було схожим на  рішення головоломки, і я був єдиним у класі, хто міг зрозуміти подібні проблеми, хоча я виявився більш повільним, ніж решта школярів у читанні, через легку форму дислексії.

У старшій школі я вибирав майже кожну мову з запропонованих: іспанську, французьку, німецьку…, окрім латини, хоча тепер я про це шкодую. Пізніше я заповнив цю прогалину, вивчаючи латинську граматику моєї матері. Я думаю, що більш ніхто у школі не вибирав відразу три іноземні мови. І, тим не менш, мої вчителі з фізики та хімії наполегливо рекомендували мені вивчати науки у коледжі, до чого я мав здібності, тому що Кетлетч (Каліфорнійський технологічний інститут) знаходився поряд з Пасаденою, штат Каліфорнія. В решті решт я вибрав математику у Кетлетчі, але при цьому продовжував відвідувати всі уроки мов, які тільки міг, особливо російську мову. У мене також була можливість відвідувати уроки з наук у видатних педагогів.

Через три роки навчання у коледжі мене відправили до Фінляндії у якості місіонера Церкви Ісуса Христа, що належала «Святим останнього дня» (мормонам). У наші дні місіонери СОД витрачають місяці на вивчення однієї мови перед тим, як відправитися до країни, а я всього за кілька годин пройшов вступний курс з фінської мови, що в принципі було надзвичайно складно, але тільки не для мене. У деяких частинах Фінляндії люди говорять шведською, і коли мене направили до міста Вааса, у нас була хазяйка готелю, яка розмовляла шведською, і з радістю трохи навчила мене своєї мови. Я дізнався, що протягом довгого часу фінська була пов’язана з угорською та естонською, і тому я купив книги з цих мов і почав вивчати їх у вільний час. Поки я жив у місті Лахті, то познайомився зі сторожем нашої капели, чия дружина була естонкою, і саме вона де-в-чому  допомагала мені з естонською мовою. Я досі впевнений, що естонська – найважча мова в світі, незважаючи на її схожість з фінською, комплексна граматика якої схожа на математичну конструкцію. Я не зустрічав там жодного угорця, це трапилося лише через кілька років потому.

Після виконання своєї місії, я повернувся до вивчення математики у Кетлетчі, але раптом помітив, що математика стає усе менш захоплюючою для мене. Отримавши диплом бакалавра з математики, я вирішив вступати до Колумбійського університету, що знаходився у Нью-Йорку, на лінгвістичний факультет. Я навіть не уявляв, що таке лінгвістика, коли подавав документи, але так називався факультет, де викладали фінську та угорську мови. Я швидко усвідомив, що лінгвістика – це всього лише наука про всі мови, і для мене це відкриття стало прекрасним. В решті решт, там я здобув два магістерських ступені, але докторського ступеню так і не отримав.

Перед тим, як поїхати до Колумбії, я одружився з жінкою, яка також була фінською місіонеркою і, як виявилося, вона була родом з Німеччини. Це справило на мене одне з перших вражень щодо перекладу, що спричинило величезні помилки з мого боку, саме ті, які часто роблять сьогоднішні перекладачі. Настав 1964 рік, час Всесвітньої Нью-Йоркської виставки. У багатьох країн були павільйони, в яких вони представляли деякі зі своїх скарбів. Ватикан представив статую Мікеланджело Буонаротті «Пьєта» («Милосердя»). Вони хотіли, щоб у них були тексти на всіх доступних мовах, і тому вони дали рекламу в газету про пошук перекладачів. Я відгукнувся, і мене попросили перекласти описання до статуї на іспанську, французьку та німецьку. Вивчивши всі ці мови у старшій школі, я почувався кваліфікованим.

Я показав свій німецький переклад дружині, і вона внесла деякі правки, але у мене не було іспано- та франкомовних людей, щоб показати їм власні переклади, хоча я міг з легкістю їх знайти. На мій великий подив, мені повідомили, що організаторам павільйону сподобалася моя німецька, але вони сказали, що не зможуть використати мою іспанську та французьку, та навіть пригрозили подати на мене до суду. В решті ми зійшлися на тому, що вони заплатять мені за німецьку, і не стануть подавати на мене позов за інші мови.

На Всесвітньому ярмарку компанії IBM була виставка машинного перекладу, що знаходилася поруч з павільйоном Ватикану. Серед тих місць, які я відвідав, це стало моїм улюбленим. Вони мали комп’ютер, який міг зробити переклад з російської мови і на російську, хоча не надто швидко і не дуже якісно. І тоді я подумав: а що, якщо це новий виток у моїй кар’єрі? Все обернулося для мене трохи інакше, але, незважаючи ні на що, я завжди знаходився поруч, спостерігаючи за розвитком машинного перекладу, наскільки міг.

Через чотири роки, у Колумбії, я виграв стипендію на навчання в Угорщині, де провів майже рік в Університеті Лайоша Кошута в Дебрецені, і там я зміг більше дізнатися про всі мови, пов’язані з фінською та угорською. Там у них був крихітний комп’ютер, який виявився надто маленьким для того, щоб обробити яку-небудь мову, але мені було цікаво дізнатися, як запрограмувати його на мінімальний рівень машинного перекладу, так само як й індивідуальне шифрування кожної дії, яку повинен виконувати комп’ютер. Для мене це було, ніби вивчення нової мови, чого мені завжди було замало.

По сусідству з університетом, де я навчався, була розташована медична школа. Врешті це виявилося найкориснішим досвідом, який я отримав в Угорщині. Деякі лікарі, що там викладали, повинні були писати статті, які хотіли опублікувати на англійській мові, і тому вони запросили мене перекладати з угорської на англійську. З тих статей я не лише багато дізнався про переклад, але також і про медицину. Я виявив, що на додачу до радості від вирішення мовних проблем, можна отримати глибоке задоволення від деяких результатів моїх перекладацьких зусиль, які в результаті принесуть користь людям, які страждають від різних проблем зі здоров’ям, а також лікарям, котрі їх лікують.

Я повернувся до Колумбії, щоб працювати над отриманням докторського ступеню. У той самий час я працював на декількох роботах, пов’язаних з мовами: редагування, Тезарус Роже, викладання лінгвістики в Адельфійському університеті, викладання угорської мови в Колумбії. Один з моїх угорських учнів виявився сином моєї першої угорської вчительки (!).

Поки я працював над «Тезарусом Роже», ми зіштовхнулися з проблемою: виявилося, що наш принтер не справляється з іноземними акцентами, які нам були потрібні. Я з’ясував, що символи можна створювати так, як нам потрібно, поступово, з використанням цифрової матриці. Це також стало для мене захоплюючою темою у моєму мовному майбутньому.

Найважливіша річ, яку я усвідомив, завдяки своїй викладацькій практиці – це те, що я не бажаю бути вчителем. Я знайшов дуже мало студентів, які розділяли мою пристрасть до мов. Коли я хотів, щоб вони вчилися, то чув стандартне питання на багато речей: «Навіщо нам це потрібно?» Це була та фраза, яку я й сам використовував у молодших класах, коли мені було сумно, але я просто не міг знайти спосіб зацікавити студентів та заразити їх таким самим ентузіазмом до мов, який мав я.

В Угорщині зі мною також була моя чотирирічна донька, а на додаток ще й дружина. Для нас це був чудовий час, але коли ми повернулася назад, наша донечка вже була готова до школи. Це не було такою грандіозною подією, і в результаті моя дружина відвезла нашу доньку у Солт Лейк Сіті, де жили її батьки, тим самим давши мені можливість завершити мою дисертацію. На мій великий подив, дружина дізналася, що є вакансія у Відділі перекладів у Церкві СОД. Я негайно ж покинув Нью-Йорк, щоби схопитися за цю можливість, і ніколи не озиратися назад.

Там я пропрацював 18 років, і, мабуть, вони виявилися найкращими роками мого життя. Я працював на різних посадах, асистуючи та керуючи перекладачами та управляючи їх обладнанням, так само, як і у Солт Лейк Сіті та багатьох зарубіжних країнах, хоча насправді за своє життя я зробив небагато у галузі перекладів.

Головною роботою, зробленою для СОД-Перекладу, став переклад з англійської на різні мови, чим я займався доволі довго, і що виявилося не зовсім прийнятним для мене, але також були випадкові можливості перекладати кореспонденцію з інших мов на англійську.

Починаючи з 1983 року, мене відправляли на зібрання АТА, де я зміг засвоїти дещо з перекладу, а також я став спілкуватися з різними перекладацькими агенціями, у яких я, здебільшого, працював неповний робочий день. Величезний досвід, отриманий там, виявився надзвичайно корисним для моєї подальшої роботи перекладачем.

Уся моя перекладацька робота з 1960-х по 1980-ті роки виконувалася на друкарських машинках, а не на комп’ютерах. Але це був захоплюючий час у розвитку обчислювальної техніки, і я мав щастя отримати перекладацьку практику відразу у двох галузях: у Відділі перекладів нам потрібні були машини, які могли приймати, зберігати та роздруковувати тексти на багатьох мовах, і в той самий час здійснювалися спроби у створенні комп’ютерних програм для виконання перекладів. Я міг приймати участь у цих двох видах робіт.

Перші комп’ютери, придбані нами, які могли зберегти та роздрукувати переклад, були без екранів. Переклад друкувався на папері, але також зберігався на касетній стрічці, завдяки чому міг програватися. Самі перекладачі не використовували ті машини, зате переклади виконувалися на друкарських машинках або навіть вручну, а потім передруковувалися на машинках секретарями. Ми досягли результатів дуже в багатьох мовах, використовуючи спеціальну «сферичну голівку» – елемент друкарських машинок від IBM. Ми змогли застосовувати такі елементи для європейських мов, які з легкістю використовували лише деякі акценти над літерами, але, оскільки час рухався вперед, то таким чином ми могли справлятися навіть з настільки складними мовами, як грецька та в’єтнамська. Машиністки були здивовані можливістю все це засвоювати на клавіатурі, на якій були лише стандартні літери, а на них ми просто могли встановити ті символи, що зазвичай використовуються. Перші системи, які ми застосували – це відображення іноземних наголосів на моніторі, які були лише в іспанській, французькій та німецькій мовах. Окремі системи невдовзі могли впоратися з російською мовою, але для решти мов не було нічого хорошого. Комерційні компанії не були зацікавлені у розвитку мовного обладнання, яке обговорювала лише невелика група людей. Справжнім проривом для нас стала можливість використовувати монітори та лазерні принтери,  цифрові знаки яких ґрунтувалися на окремих точках («пікселях»). Я побачив їх підчас роботи над «Тезарусом Роже». Комп’ютери, якими ми користувалися, буди настільки простими, що ми  могли зробити роздруківку («дамп») всієї програми на машинній мові. І от саме тоді стало можливим вирахувати, де розташовані різноманітні символи, які можна зберігати та змінювати («зворотне проектування») їх так, як ми забажаємо. Здебільшого, там не було ніяких обмежень у кількості мов, які ми могли обробляти таким чином, поки люди читали зліва направо, а також там було не надто багато символів. От тільки мовам, які читаються справа-наліво (як, наприклад, єврейська чи арабська), а також японській та китайській потрібно було окреме обладнання. До початку 1990-х років ми змогли змінити символи, що встановлюються для обробки (майже) будь-якої бажаної мови, а це більше сотні мов.

Що стосується машинного перекладу, то я мав можливість попрацювати з деякими блискучими лінгвістами та комп’ютерними програмістами у молодіжному університеті Брайям (особливо з Аланом Мелбі, який врешті став лідером АТА), які були піонерами у комп’ютерному забезпеченні в галузі перекладів з англійської на французьку, німецьку, іспанську та деякі інші мови. Ми багато дізналися про те, як людська мова працює у цьому процесі, і виявилося, що наші комп’ютери на той час (1980-ти роки) були надто маленькими та дуже повільними, щоби повністю вирішити проблему. Тепер, 30 років потому, комп’ютери стали потужнішими та кращими, тому деякі використовують їх у автоматизації перекладацького процесу, але люди все ще потрібні, тому що наших знань недостатньо, і так буде завжди. Світ занадто складний, щоб його можна було так легко завоювати.

На початку 1990-х у моєму особистому житті трапилися такі події, які привели мене до втрати роботи у СОД-Перекладах. Ця криза, звичайно ж, змусила мене роззирнутися навколо, у пошуках іншої роботи, але в моєму віці (старше 50-ти) було важко знайти підходящу посаду. Поступово я прийшов до висновку, що найкращий варіант для мене – це стати перекладачем на повний робочий день, а не тільки допомагати іншим перекладачам.

Певний час я, звичайно ж, відчував фінансові труднощі, але зміна діяльності, врешті решт, завершилася для мене добре. Я розмістив рекламу у випуску «АТА Кронікл» (лише один раз!), а також був готовий отримувати більше роботи від перекладацьких агенцій. Я став виконувати більший об’єм роботи, ніж раніше.

На початку робота виконувалася на покращеній друкарській машинці, яка була прийнятною для того, щоб працювати на англійській, а іноземні символи потрібні були дуже рідко. Цей час виявився надзвичайно вдалим для мене, а всього через пару років я зміг придбати персональний комп’ютер, який надав мені можливість створювати текстові обробки (особливо у WordPerfect 5.2).  Але, навіть незважаючи на це, продавати плоди своєї роботи було все одно складно. На початковій стадії роботу можна було скидати на дискету та відправляти поштою. Пізніше з’явилася можливість розміщати роботу на повільній дошці оголошень і, врешті решт, з’явився Інтернет, який вирішував проблему передачі. Інтернет також допомагав виконувати роботу з перекладами швидше та простіше, вирішуючи всі ті проблеми, які раніше потребували походів до бібліотеки Університету Юти, що кожного разу віднімало, як мінімум, годину часу.

Я ніколи не припиняв вивчати інші мови. Де лише міг, я приєднувався до хорів, які співали не англійською мовою (особливо це стосується Оперної трупи Юти). Таким чином, я дізнався багато з латини та з італійської.

І ось уже протягом двадцяти років я є позаштатним перекладачем, який перекладає на англійську з фінської, угорської, німецької, іспанської, французької, шведської, італійської та естонської. Мене також часто просять робити переклади з данської, голландської, грецької, латини, норвезької, польської, португальської, російської та інших мов на англійську, але вид такої роботи іде так повільно, що іноді мені не вигідно витрачати на це свій час. Здебільшого, я займаюся технічним перекладом (включаючи медичний), але протягом багатьох років я мав можливість робити переклади майже на всі існуючі теми. Однак, наскільки це можливо, я намагаюся уникати юридичного та художнього перекладів, які є найменш підходящими до моїх життєвих переконань та переваг.

Здається, що для мене із року в рік робота протікає все легше та швидше, особливо з покращеними комп’ютерами та за наявності Інтернету, який став загальнодоступним. І, тим не менш, гроші, які платять за переклади, не витримують темпу, враховуючи вартість життя, хоча решта грошових винагород навіть зростає.

Часто люди мене запитують: «Як мені стати перекладачем?» Я хотів би їм сказати: «Робіть так, як чинив я», проте  я впевнений, що це практично неможливо. Я дійсно мав щастя дізнатися, як і що робити в ситуаціях, які іноді виявляються складними і потрапити в які я б нікому не побажав. Тим не менш, я впевнений, що ще є такі люди, які змогли б зробити ідеальну кар’єру перекладачів. И ці декілька принципів, які я дізнався, могли б комусь допомогти прийняти правильне рішення:

  1. Вивчайте мови з натхненням та радістю, інакше вам за це не будуть платити.
  2. Знайте іноземну мову дуже добре, а переважно – більше однієї мови.
  3. В ідеалі знайте свою рідну мову.
  4. Намагайтеся перекладати лише на свою рідну мову, а не зі своєї мови – на іноземну.
  5. Більше цікавтеся іншими сферами, не враховуючи мову, з якою ви можете працювати.
  6. Шукайте роботу в компанії на повний робочий день, де ваша мова буде затребуваною.
  7. Робіть переклади на неповний робочий день задля задоволення, але майте основний заробіток в іншій сфері зайнятості.
  8. Постійно намагайтеся дізнаватися все нове – не лише те, що стосується ваших перекладів, але й усе те, що принесе вам життєвий досвід.
  9. Придбайте хороший комп’ютер та станьте  просунутим користувачем.

10. Відвідуйте з’їзди перекладачів та використовуйте інші можливості для розвитку.

11. Об’єднайтеся з іншими перекладачами та обмінюйтеся з ними ідеями, методиками та контактними даними.

Виходячи з вищесказаного, я вважаю, що мені також варто згадати про ті труднощі, які для мене здаються значними, як, наприклад, депресія. Позаштатна робота обов’язково нестабільна, і прибуток від неї здається ненадійним. Іноді є занадто багато роботи, а часом – надто мало, і в обох випадках, вами може заволодіти депресія.

У будь-якому випадку ви повинні наполегливо працювати, щоби підтримувати гарні стосунки, при цьому не лише уникаючи відчуття, що грошей у вас буде більше, аніж ви очікували, але й страху, що більше у вас не буде роботи.

Я поки що не можу повністю вирішити цю проблему сам, і тому я був би радий почути пропозиції від тих, хто зіштовхувався з труднощами, описаними вище.

Я хочу завершити, посилаючись на дві книги. Перша – «Гра роботи» – Чарльза (Чака) Конрада, який приїжджав поспілкуватися з нами, коли я працював у Церкві СОД. Другу я нещодавно знайшов у однієї зі своїх доньок – «Роби, що тобі подобається, а гроші прийдуть – відкриття правильного способу життя» – Марші Сайнтар. Я був вражений, усвідомивши, що обидві ці назви підсумовують усе моє життя, і я сподіваюся, що деякі з вас, хто це прочитає, знайдуть застосування даним поняттям, так само, як і знайдуть себе у перекладацькій роботі, як це зробив я.

Джон C. Аллеман

 
 
0 ответы

Ответить

Want to join the discussion?
Feel free to contribute!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *